Після початку повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої держави пауерліфтер з Краматорська Тетяна Бобровська змушена була евакуюватися. Зараз спортсменка разом з чоловіком живе в Нідерландах, у місті Ейндховен, де активно продовжує тренуватися та готуватися до змагань.

"Східному проекту" Тетяна розповіла, як евакуювалася з Краматорська та чому обрала Нідерланди, поділилася враженнями від життя на новому місці та розкладом дня.

Нагадаємо, в грудні минулого року Тетяна Бобровська гідно представила наше місто на чемпіонаті світу з пауерліфтингу серед людей із порушенням опорно-рухового апарату, що пройшов у грузинському місті Тбілісі. Тетяна виконала норматив майстра спорту України міжнародного класу, та з результатом 88 кілограм у жимі лежачи посіла 7 місце з 19 учасників у категорії до 55 кілограм. 

Чому ви вирішили евакуюватися саме до Нідерландів?

Спочатку ми з чоловіком взагалі не планували їхати за кордон. Залишили Краматорськ відразу, як тільки дізналися про евакуаційні поїзди. Спочатку поїхали до Львову та мешкали там близько 2 місяців, у цей час Національна асамблея людей з інвалідністю запропонувала нам скористатися спеціальною програмою та поїхати до Нідерландів. На від'їзді наполіг чоловік, я тоді була налаштована залишатися в Україні. Та й, щиро кажучи, я, як і багато українців, не думала, що війна затягнеться надовго. До того ж, за 2 місяці я почала звикати до Львова і навіть знайшла місце для тренувань. У Львові ми мешкали в реабілітаційному центрі для людей з інвалідністю, такий є і у нас у Краматорську.

Як пройшла евакуація?

В Краматорську, на момент нашого від'їзду, всю роботу з евакуації було налагоджено на високому рівні. Людей сортували за групами та допомагали посадити на потяг. Їхати було важкувато, бо поїзд не обладнано для людей з інвалідністю. У Львові нас також зустріли добре. Волонтери допомогли сісти в автобус та доїхати до місця перебування. Пропозицію поїхати до Нідерландів ми отримали через місяць після переїзду у Львів, але ще один місяць ніяк не виходило організувати транспорт, шукали спеціальний, обладнаний для людей з інвалідністю. Зрештою, так і не знайшли. Нас довезли до Польщі автобусом, де нас зустріли волонтери вже з Нідерландів, які допомагали нам розміститися в транспорті, сплатили готель та харчування, бо шлях був довгий.

Як облаштувались в новій країні?

Розселяють у Нідерландах біженців з інвалідністю в спеціальних установах, що нагадують наші будинки для літніх людей. Ми живемо у закладі для людей із ментальними відхиленнями, які не можуть жити самі. Але для всіх тут створені максимально комфортні умови, кожен має свою площу, що нагадує невелику квартиру. Зазвичай такі центри обладнують на території різних замків, де раніше мешкали відомі особи, тому тут дуже красиво. 

Чи виходить зараз займатися спортом?

Звісно, ​​я продовжую тренування. Зараз я навіть вийшла на свої особисті рекорди, покращила результати. Я дуже довго поверталася у необхідну фізичну форму, тому що пауерліфтинг – це такий вид спорту, де пропущений тиждень надолужується місяць. Коли ми були в Краматорську, я практично місяць взагалі не займалася, вже у Львові зрозуміла, що форму втратила сильно, і почала тренуватися. У Нідерландах я знайшла спортзал вже за тиждень після приїзду. Більшість з них тут цілодобові, тому приходити займатися можна у будь-який зручний час. Щоправда, всі спортзали тут платні, і жодних пільгових умов для людей з інвалідністю немає, у Нідерландах всі на рівних умовах. Зараз я тренуюсь у двох спортивних залах. Постійно на зв'язку зі своїм тренером Іваном Головенком, він пише мені програму, я ділюся з ним результатом.

З часу евакуації встигли взяти участь у будь-яких змаганнях?

Нещодавно в столиці Грузії Тбілісі пройшов чемпіонат Європи з пауерліфтігну, але через те, що зараз в Україні, зрозуміло, недостатньо коштів, щоб фінансувати поїздки спортсменів за кордон, з 18 спортсменів на змагання поїхала половина. Це найкраща дев'ятка у міжнародному рейтингу, а я в цьому списку була 13-ою, тож у чемпіонаті участі не взяла. Навіть тренерська команда поїхала не в повному складі. Але наші спортсмени молодці, ніхто не повернувся без медалей.

Чим зараз займаєтесь окрім тренувань?

Вчимо мови, англійську та нідерландську. Впроваджуємося в місцеву культуру, намагаємось відвідувати різні заходи та просто гуляти. Тим більше, подивитися тут є що. Дуже багато заходів проводять українці на підтримку нашої країни, у Нідерландах, за даними, біженців близько 75 тисяч. Там ми зустрічаємось із місцевими мешканцями, розповідаємо їм про те, що реально відбувається в Україні. А ще ми з чоловіком зайняті пошуком роботи, тут працювати потрібно всім, але поки що це проблематично, потрібно, щоб знання мови було на високому рівні. Ми не знаємо, скільки ще доведеться жити тут, тому зайві гроші не завадять, незважаючи на те, що ми отримуємо допомогу для біженців. Нідерланди – країна недешева. 

Як вам загалом місто Ейндховен?

Дуже гарне. Місцеві жителі дуже бережуть природу, у них ростуть по-справжньому гігантські дерева, тому що вони їх дуже захищають і доглядають. Наприклад, якщо їм потрібно побудувати будинок або дорогу, вони не вирубують дерево, вони проводять роботи в обхід нього. Тут навіть забороняється рвати з деяких дерев фрукти, збирати гриби та горіхи. Все це потрібно лише купувати. Цікаво, що в них посеред міста можна побачити зайця або білку, що біжить.
А ще тут дуже люблять велосипеди, тому обладнано багато доріжок, і нам також зручно пересуватися ними на кріслах. Недалеко від нас знаходиться стадіон та спортивний футбольний клуб і мені, як фанату цього виду спорту, це дуже подобається.

А загалом місто обладнане для людей з інвалідністю?

Так, дуже добре. Практично скрізь можна вільно зайти, та й взагалі, на відміну від України, тут пересувається дуже багато людей на кріслах.

Вам доводилося стикатися в Нідерландах з якими-небудь труднощами?

Перший місяць у мене була моторошна депресія, бо взагалі нічого не було зрозуміло. До того ж, бюрократію ніхто не скасовував, але при цьому місцеві мешканці нікуди не поспішають, все відбувається дуже повільно. В Україні все це набагато швидше. Наприклад, у Нідерландах ми близько 2-х місяців оформляли подобу нашого ІПН, який тут дуже необхідний, дуже довго оформляли виплати, посвідку на проживання. Зараз ми вже адаптувалися та розуміємо місцевий менталітет. Але все одно дуже хочемо додому.

Ще згадую випадок, коли після приїзду я зайнялася пошуками спортивного залу, мені запропонували безкоштовний варіант, правда пізніше виявилося, що він знаходиться на другому поверсі, а ліфта немає. Але це був поодинокий випадок.

Як проходить ваш звичайний день?

Щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці я тренуюся. Тренування займає близько двох годин і дорога приблизно півтори. А так займаємося звичайними побутовими справами: прибиранням, покупками, приготуванням, а ще працюю віддалено онлайн. 

Зараз готуєтеся до якихось змагань?

Сподіваюся, що наступного року я зможу поїхати на чемпіонат світу у місті Дубаї, тому активно готуюся до цих змагань.

Ви плануєте повертатися до Краматорська?

Звичайно. Багато наших знайомих хочуть залишитися в Нідерландах, але наша родина хоче додому.  Або хоч би в Україну. Зараз у нас посвідка на проживання до березня, тому перезимуємо в Нідерландах. Далі поглянемо. 

Я взагалі такої думки, що за кордоном добре відпочивати, а жити краще вдома. До війни я теж багато подорожувала, і завжди з нетерпінням чекала на повернення додому. Якщо в мене буде можливість обрати для життя будь-яку країну світу, я завжди виберу Україну. 

Проект реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program.