Як багато хто знає, я Ганна Новицька, але за кордоном мене звуть Ханна. Я хочу поділитися з вами історією свого життя в Німеччині, бо воно справді відрізняється від життя в Україні. Можливо, мій досвід та враження стануть комусь у нагоді та допоможуть краще зрозуміти, як жити в чужій країні.
Як я вже розповідала у попередніх статтях, мені довелося жити у двох різних німецьких родинах. Сьогодні я розповім про другу чудову родину - Кароліни та Франка. Та про неочікуваний приїзд моїх родичів.
Коли я переїхала в новий дім, то вважала, що в мене нарешті буде спокійне розмірене життя, але все виявилось не так, як я сподівалася..
Зі мною у нову оселю переїхала не тільки моя дочка, а і її подруга Варвара, бо дівчатам зовсім ні з ким було спілкуватися. До того ж наші домівки були у різних селах. Тому ми вирішили, що нам не буде тісно утрьох в однокімнатному будинку, якщо я перенесу своє ліжко до кухні.
Але неочікувано до мене у Німеччину приїхала сестра зі своєю родиною: Тоня, її чоловік, двоє доньок, малесенький син, якому виповнилося лише три тижні, та цуценя кокер-спанієля.
Вона, як і багато українців, бігла від війни, не знаючи, куди та на що сподіватись. А через те, що я була вже місяць у Німечинні, і мої нові родичі були не проти ще однієї української родини, то ми всі вирішили, що їхати їм треба до мене. Гуртом легше біду здолати…
З цього моменту моє життя почало нагадувати усім відому казку "Рукавичку".
Не дивлячись на тісноту, я дуже була рада своїм родичам, бо тепер хоч з кимось можна було поспілкуватися без перекладача...
Для Тоні та її сім'ї Кароліна виділила кімнату, де було одне велике ліжко та два матраци на підлозі. Тому не дивно, що цілий день ми перебували в мене на кухні, а лише на ніч вони йшли до тієї кімнати спати. З кожним днем ставало все складніше. Немовля часто плакало, а отже сестрі доводилось допізна його заколисувати, годинами носити на ручках та серед ночі гріти пляшечки з молоком. І все це вона намагалася робити тихіше, щоб не розбудити Кароліну та Франка, бо їм рано вранці було потрібно збиратися на роботу.
Кароліна завжди заспокоювала нас, мовляв, не переймайтесь, ми звикли до шуму та до дітей, бо в нас їх четверо. У Франка та Кораліни діти вже дорослі, вони живуть та навчаються в іншому місті. З ними живе тільки Альма - молодша донька, яка закінчує одинадцятий клас.
Але нам все одно було не зручно турбувати родину, тому щодня всі ледве не молились, щоб скоріше вдалося знайти окреме житло.
З кожним днем наші сім'ї дізнавалися один про одного все більше. Вони вчили нас німецькій мови, а ми їх - українській. Ми готували для них борщ та вареники, а вони пригощали нас салатом з макаронів та жареною спаржею.
До речі в Німеччині найпопулярнішими святковими салатами є картопляний та макаронний. Треба сказати, що у кожній сім'ї зберігається свій рецепт цих салатів, і тому варіацій досить багато. Не дивлячись на дивне поєднання продуктів, салат виходить досить смачним, хоча перший раз пробувала я його з побоюванням...
До речі харчування в них як на мій погляд дивне. На сніданок зазвичай їдять ковбасу чи холодне м’ясо, яйця, сир, булочки і випивають філіжанку кави або чаю. Як правило, обід у німців складається з сардельки, яку можна купити у кафе. А на вечерю вони з апетитом з’їдають тарілку макаронів з томатною пастою, причому макарони в них не промивають водою та не додають олії, тому вони стають одним великим шматком який дуже складно потім розірвати((. Як правило вся їжа в них швидкого приготування, вони не витрачають багато часу, щоб приготувати щось смачне. Це в нас в Україні жінки стоять на кухні по кілька годин, щоб приготувати перше друге та десерт. І до речі наші страви їм дуже подобаються ;)
Нам пощастило побачити як вони відзначають свята, наприклад Великдень. І це виявилось дуже класно. Всі будинки та дерева прикрашені писанками, на дворі сховані цукерки та подаруночки. Кожен іде шукати свій подарунок та збирати солодощі. Вранці всі ідуть до церкви, а ввечері вся родина збирається за столом, і голова сім'ї готує м'ясо на грилі.
Взагалі за кількістю свят Німеччина здатна випередити багато інших країн Європи. Наприклад у них є свято "Вальпургієва ніч" (Walpurgisnacht). Стародавній звичай, відзначається з 30 квітня на 1 травня, пов'язаний з вірою у відьом і злих духів. У цю ніч розводять дуже великі багаття по всіх селищах, а організовують свято пожежники. Вони роблять не тільки великі багаття але і смажать хліб на них та ковбаски. Для дітей влаштовують дискотеку, багато шумлять, розповідають страшні історії та пригощають солодощами.
Цікаво: існує повір'я, що трави і рослини, зірвані в Вальпургієву ніч, отримують чарівну силу. У цьому сенсі свято нагадує день Івана Купала, що відзначається слов'янами, коли теж вважалося, що зібрані трави ставали магічними і захищали від темних сил.
Ця ніч також пов'язана з настанням травневого свята, звичаї і традиції якого пов'язані з древніми ритуалами. У цей день в центрі міста або села встановлюється Травневе дерево (нім. Maibaum) - це очищена від кори і гілок береза або ялина, на верху якої знаходиться Травнева корона, а в декількох місцях на стовбурі розміщуються майданчики з розміщеними на них дерев'яними фігурками. Такі Дерева можуть бути висотою 20-30 метрів. Існують змагання підійматися на Травневе дерево.
Навколо цього дерева влаштовуються веселі танці зі стрічками. У різних місцях Німеччини існують і інші традиції, яким слідують в цей день, наприклад: ходи через поля, Травнева риба, травневий напій, Травневе пиво, святкування в наметах або на певних вулицях та інші.
Я звичайно підтримала їх традицію і з задоволенням випила з Кароліною німецького пива :)
Далі буде...
Читайте у попередніх статтях...
Vielen Dank чи Мої пригоди у Німеччині через війну в Україні - 2 частина
