Повномасштабна війна повністю змінила життя та плани всіх українців. Ярослава Вайс, яка багато років займається музикою та зі своїми друзями музикантами розвивала у Краматорську успішний творчий проект, як і багато містян змушена була залишити рідний дім та переїхати до Дніпра. Про те, чим займається в місті, з якими труднощами зіткнулася і яким бачить своє подальше творче життя, Ярослава поділилася з журналістами “Восточного проекту”.
Розкажіть, як ви почали займатися творчістю?
Якось я познайомилася з музичним поп-рок гуртом “Искусство жить”. На той момент від них пішла вокалістка і вони запропонували мені співпрацю. Це були люди, які дали мені зрозуміти, що я можу співати на сцені. До цього я вже співала у церкві, але це інший напрямок. Рок та поп музика були для мене чимось новим.
Пізніше я познайомилася з музикантом Сергієм Савенковим і вдвох ми розпочали свій проект “SA&VA”. Назва утворена з двох перших букв прізвища Савенков та останніх двох мого імені – Слава. У Сергія була гітара, я тоді пробувала грати на укулелі. На той момент це були наші перші спроби спільної роботи, ми шукали своє звучання, репертуар, те, що відрізнятиме нас від інших. Пізніше ми зрозуміли, що нам необхідний ритм, і Сергій в якості ударника групи запросив свого друга Юрія Калугіна, а потім Владлен Красовський приєднався до нас як бас-гітарист. Так і з'явився наш гурт. Хоча дуже часто для спільного виступу ми запрошували інших музикантів, наприклад, Євгенію Гайворонську та Микиту Єрьоміна, тому називаємо себе не гуртом, а музичним проектом. Ми хотіли, щоб з нами грали різні музиканти, щоб ми могли задіяти різні інструменти: скрипку, домру чи губну гармошку.
Донбаська державна машинобудівна академія надала нам свою студію для репетицій, а надалі ми планували відкрити ще студію звукозапису. До нас приходили і краматорці, які люблять співати, але не займаються цим професійно, і діти та вчителі з різних шкіл міста.
Де застав вас новий етап війни?
Останні кілька років ми активно розвивали у Краматорську наш музичний проект, мали великі творчі плани для його розвитку. У лютому наш гурт також готував виступ. Коли почалася війна, взагалі не могли в це повірити. Дуже довго ми з музикантами збиралися в мене вдома, грали, репетирували, записували кавери на популярні українські пісні на телефон, дуже багато розмовляли про війну, і спочатку думали, що все це скоро закінчиться, потрібно просто трохи почекати і все буде добре. Але вийшло інакше.
А ще у Краматорську я працювала як волонтер. Потім продовжила волонтерити вже в Дніпрі. Декілька разів ми навіть привозили до Краматорська продуктові набори.
Коли ви вирішили евакуюватися з Краматорська?
Ми поїхали наприкінці березня. Були впевнені, що воєнні дії продовжуватимуться недовго і скоро ми зможемо повернутися, тому кудись далеко їхати не хотілося. Тим більше, у мене були плани витягнути своїх музикантів у Дніпро, щоб ми могли продовжувати займатися тут творчістю. Але, на жаль, поки не вийшло. Довгий час багато хто залишався в Краматорську, зараз у місті з наших залишилася лише одна людина, інші роз'їхалися хто куди.
Розкажіть докладніше про ваш музичний проект SA&VA. Чим займалися у Краматорську до війни?
Останнім часом ми працювали над тим, щоб створити в нашому місті культурний простір, планували влаштовувати вуличні концерти, бо в Краматорську дуже багато талановитих музикантів і хотілося, щоб кожен мав майданчик для реалізації. То була наша мрія, яку ми довго виношували. І у нас практично вийшло. Вже домовилися з міським виконкомом про те, щоб нам виділили місце для творчості, узгодили технічні питання.
Минулого літа ми влаштовували декілька концертів на площі Краматорська, виступити на яких запросили музикантів, з якими дружимо. Про нас навіть обласне телебачення випустило програму.
Брали участь ми й у театральній постановці “Маленький принц”, режисером якого була Ксенія Ковальова, наживо грали під час вистави.
До речі, театральну діяльність ми також планували розвивати, як то кажуть, “витягувати з підвалів” на широку публіку. У сквері "Лабіринт" ми також робили осінній перформанс. Це був театралізований фрагмент вистави із нашим музичним супроводом. Ми тільки почали запускати ці проекти та планували цього літа зміцнити нашу діяльність.
А зараз у Дніпрі виходить займатися творчістю?
Зараз більше займаюся волонтерством. Коли ми тільки-но приїхали до Дніпра, практично відразу познайомилися з Церквою “Блага звістка”, сюди приходять гуманітарні вантажі, які роздають переселенцям. Я попросилася допомагати. Ми тричі на тиждень видаємо продуктові пакети. Вантажі з продуктами приходять окремо, тому їх потрібно розпакувати та розфасувати у менші пакети, які ми потім роздаємо, тому працюємо також на складі.
А ще зараз я займаюсь пошуком приміщення, де ми могли б встановити апаратуру, яку частково вивезла з Краматорська та спробувати відкрити тут молодіжний простір, де б вечорами збиралися переселенці та мешканці Дніпра. Насправді мене завжди оточує молодь, у тому числі мої діти, які теж займаються музикою. Тому хотілося б, щоб вони мали можливість збиратися, грати музику. Поки що все це на стадії розробки.
Творчість я кидати не збираюсь, вірю, що ми зможемо поновити свою діяльність на новому місці.
Окрім волонтерства та роботою над творчими проектами, чим ще займаєтесь у Дніпрі?
Шукаю роботу, зараз це головне. Волонтерство – це, звичайно, дуже цікава діяльність, але вона не оплачується. А зараз першочергове завдання всіх українців - вижити і не втратити себе, навіть незважаючи на те, що бувають моменти, коли нічого не хочеться, ти просто лежиш на дивані і думаєш “Навіщо все це?”.
А як взагалі у місті з роботою?
Якщо ти переселенець, тут треба забути про те, що ти фахівець у будь-якій галузі, бо в Дніпрі часто актуальні такі прості вакансії, як наприклад робота посудомийкою, прибиральницею чи офіціанткою.
Нещодавно я спілкувалася з одним своїм знайомим із Ізюма Харківської області, він талановитий інженер оптичних приладів, рідкісний професіонал. Окрім того, він ще й кваліфікований електрик. Так от він розповів, що не може знайти роботу. Начебто, здається, що електрик - професія затребувана, але він каже, що прийшов влаштовуватись, у нього одразу запитали трудову книжку, яка залишилася в Ізюмі. Сказали, що він повинен сам звільнитися, і тільки потім його приймуть працювати. І ось, через такі казуси законодавства, які для переселенців поки не спрощені, багато хто не може влаштуватися на роботу.
А як взагалі у Дніпрі ставляться до вимушених переселенців?
Загалом, непогано. Наприклад, я не зустрічала тут негативу за мовною ознакою чи упередженого ставлення до людини, бо вона тимчасово переміщена. Проте не раз спостерігала байдужість і нерозуміння. Житло у Дніпрі недешеве і поступатися чи входити у становище ніхто не буде. Тут кожен сам за себе.
Помітили щось цікаве у Дніпрі, що хотілося б після Перемоги побачити у Краматорську?
Швидше навпаки, за весь час проживання у Дніпрі я побачила, що місто це брудне. Для порівняння, у нас у Краматорську прибирають постійно, регулярно вивозять сміття, висаджують клумби, загалом роблять місто яскравим. І продовжують це робити навіть під час війни. У Дніпрі ж чиста тільки набережна та центральні райони, все що далі дуже засмучує: діряві дороги, потрісканий асфальт, відсутність лавок... Знаєте, місто Дніпро дуже схоже на мільярдера, якого збанкрутували. Тому привносити до Краматорська з Дніпра я б не хотіла нічого.
Що у вашому житті зараз найголовніше?
Зараз у мене ніби дежавю. Ще у 2014, коли ми теж виїхали з Краматорська, я зрозуміла, що все, що я маю насправді – це я сама. Все матеріальне можна втратити, але те, що знаходиться в моїй голові - це моя цінність. Я зрозуміла, що потрібно вкладати, насамперед, у власний розвиток. Чим більше я можу, тим більш конкурентоспроможна на ринку праці, легше знайти себе і не загубитися. Наприклад, навіть музикантів може бути багато, але ти маєш чимось відрізнятися від них, щось має чіпляти інших у тобі. А зі знанням англійської тобі буде простіше знайти роботу, а не стояти в черзі.
Які у вас найближчі плани?
Зараз неможливо нічого передбачити та запланувати. Поділюсь мріями. Найближча: організувати вуличний концерт з місцевими хлопцями та дівчатами. А ще я мрію знову зібрати моїх музикантів з проекту “SA&VA” та зіграти на великій сцені чи на великому заході у Дніпрі. І саме ця мрія зараз дуже підтримує і дає сили жити і вірити.
У майбутньому незрозуміло, чи повернемося ми до Краматорська і коли це буде. Зараз там немає комунікацій, немає роботи, а треба ж якось жити. Тож якщо раптом у Дніпрі не вийде знайти роботу, ми поїдемо до Києва.
Ще я пишу верлібри, вільні білі стихі та казки про драконів. У майбутньому планую випустити власну книгу під назвою "Сказки дракона та його кота". Вже домовилися з видавництвом про перший етап друку. Тому зараз шукаю людину, яка зможе стати ілюстратором книги.
Взагалі хочу зауважити, що життя українців, які поїхали за кордон, і тих, які залишилися в країні, дуже відрізняється. Людям за кордоном зрозумілий завтрашній день, їм надали житло, платять гроші, допомагають освоїти іншу мову, тому вони можуть повноцінно жити, займатися собою, планувати. В Україні незрозуміло, що буде вже за годину. Чи залишишся ти жити в цьому місті, чи доведеться терміново збирати речі та їхати далі, куди потрапить чергова російська ракета, вийдеш ти на роботу, чи доведеться весь день сидіти в укритті... В Україні складніше, але все одно потрібно не втрачати позитив, налаштованість на перемогу і радіти кожній хвилині.
