Аліна Моїсеєнко, колишня мешканка Краматорська, в цьому році стала співавторкою мюзиклу "Мамо, а що таке Україна". За її словами, це апокаліптичний мюзикл про нашу державу, в якому йдеться про зародження української цивілізації, її розвиток та майбутнє. У мюзиклі дівчина створила новий формат музики через аранжування українських народних пісень симфонічним оркестром та за участі українських етнічних музикальних інструментів.
До 2014-го року Аліна працювала у Краматорську у сфері рекламної діяльності, За її сценаріями були зняті короткометражеі фільми «Залізна Дорога», «Очами смертних», «Магазин щастя”». В останніх двох фільмах була і продюсеркою фільмів. Після закінчення курсів «Музичний Продюсер, Аранжувальник» з 2020-го року пише royalty-free музику та ghost-production. Навесні 2021р. Аліна випустила трек «Kramatorsk».
В інтерв'ю "Восточному проекту" музикантка розповіла про історію створення мюзіклу, власну творчість, переїзд до Києва та зміни у житті з початком нового етапу війни.
Розкажіть, як розпочалося ваше творче життя в Краматорську?
Я з дитинства любила музику і з раннього віку вірила, що зв'яжу з нею своє життя. У 8 років я почала відвідувати музичну школу, зараз вона має назву Школа Мистецтв.
Якими музичними інструментами володієте? Розкажіть трохи про навчання у музичній школі.
Музичну школу я закінчила по класу фортепіано. Якихось яскравих спогадів в мене не залишилося, окрім випускного академконцерту. Я досі пам'ятаю п'єсу, яку я виконувала - Рябіков "Елегія".
Також я вмію грати на гитарі, але роблю це дуже рідко, бо останні кілька років пишу музику виключно в програмах. Якщо вокал вважати інструментом, то цим я теж володію.
У яких заходах у Краматорську ви брали участь?
Їх насправді було не дуже багато. Після закінчення "музички", я брала участь в міських кружках. Доволі знаковим була участь у гурті «Джем»у ДКіТ НКМЗ, керівником якого був Олександр Завгородній. Ми виступали на заводах та міських заходах.
Десь вже на 1 курсі КЕГІ, в 98 році, я зібрала власний рок-гурт «Матріархат» і з ним ми трохи повиступали в Краматорську і ближніх містах. В ті часи з технікою було складно, ми ледь на гітари поназбирали, тож відеоматеріалів з тих часів не залишилося. Хоча, думаю, ті, хто був на тих концертах, прекрасно все пам'ятають.
Після народження сина з групою прийшлося трохи пригальмувати, але в нас були творчі проекти з Сергієм Бондаренко. Тоді ми разом робили поетичний спектакль. Також брала участь в музично-танцювальному проекті Сергія і ансамблю Елеонорушки «Вистава, що ніколи не закінчується».
Коли зацікавились кіновиробництвом та як створювали свій перший сценарій?
Перший сценарій - це те, чим мало хто може пишатися, якщо чесно. Я в цьому - не виключення. Це була мелодрама, яку я написала просто в зошиті і ми з друзями намагалися це зняти. Я дуже смутно пам'ятаю навіть сюжет. Як зараз модно казати - успіху не мали. Потім було ще декілька мініатюр, які я нікому не показую, бо це треш.
Яким далі було ваше творче життя у кіно?
Вагомий для мене досвід у аматорському кіно був вже з хлопцями з Донецьку Open Door Studio. Ми познайомилися на кінофестивалі Кінокімерія. Він проходив в Херсонській області. Так почалася спільна робота.
До скількох фільмів написали сценарії і скільки зняли?
З Open Door ми працювали над декількома сценаріями в 2012-2013 році. За цей період ми зняли 2 короткометражки - «Очами смертних» і «Магазин Щастя». В обох брали участь професійні актори Донецького Драмтеатру - Євген Барсуков, якого, на жаль, вже немає з нами. Також брали участь Віктор Жданов, Олександр Юрков.
Ці стрічки показували на українських кінофестивалях - Кінокімерія, який я вже згадувала, а також Кіноранок, який проходив в Кропивницькому.
Коли вирішили переїхати до Києва та з якими труднощами стикалися під час переїзду?
Переїхали ми навесні 2013 року. Переїзд був пов'язаний з роботою чоловіка і я бачила в цьому можливість власного розвитку.
Які були труднощі? Ну, я людина оптимістична, і вважаю, що труднощі, це коли ти не можеш знайти свою ногу. Тому були якісь побутові питання, на кшталт: житло ближче до роботи, зарплатню побільше. Але з кіно було значно важче, бо в Києві робили і зараз роблять дуже багато студентських стрічок, з хорошими бюджетами, високою якістю зйомки. Були спроби щось організовувати, але наше хобі вимагало більше грошей, і ми з чоловіком поступово усвідомили, що не готові до цього.
Після початку війни в 2014 році і я, і мій чоловік змінили роботу, часу на це просто не вистачало.
Як народився ваш творчий проект Urbanistic'sDream?
Після декількох років в Києві я брала участь в місцевих музичних гуртах. Це була важка музика - треш метал гурт Bentega, а трохи пізніше doom metal гурт «Larmes Inconnu». Це був дивовижний досвід, завдяки якому я зрозуміла, як я хочу робити музику і яку саме. Мене приваблювала важка музика, але це був шлях, яким я прийшла до електронного саунду - електроніка, ембіент, даунтемпо.
Urbanistic'sDream - це проект, до якого я йшла все життя, але усвідомлюю це я ось тільки зараз. Це те, що я ніколи не покину і ніколи не проміняю ні на що. Тут я і продюсерка, і виконавиця, і менеджерка. Звичайно часу не вистачає на все, але потрохи щось роблю.
У Краматорську у вас залишилися родичі чи друзі? Що змінилося в їх житті з початку війни?
У Краматорську до 24 лютого залишалося дуже багато близьких людей. Мої батьки, сестра і її сім'я, друзі, однокласники, з якими я підтримую зв'язок. Зараз, на щастя, виїхали майже всі і знаходяться у відносній безпеці.
Змінилося все, думаю, як і у всіх, хто навіть і не виїхав зі своїх домівок. Невизначеність, тривога - ось супутники нашого життя зараз.
Розкажіть про співпрацю з Українським приватним театром хореографічного мистецтва.
З хореографом і співвласником Театру, Костянтином Богомазом, ми познайомилися влітку 2021 в одному музичному чаті. Йому потрібен був композитор, аранжувальник. Я запропонувала свої послуги. Домовилися, підписали контракт. Перше співробітництво було по мюзиклу «Медуза Горгона» - трагікомедія. По другому мюзиклу «Мамо, а що таке Україна» я працювала вже в цьому році.
Як народився новий мюзикл “Мамо, а що таке Україна”? Про що він?
Це апокаліптичний мюзикл про Україну, в якому йдеться про зародження української цивілізації, розвиток і майбутнє. Сюжет твору звертається до питань еміграції українців, боротьби за власну землю, традиції та звичаї нашого народу, а також сепаратизм і війна.
Автором мюзиклу є Костянтин Богомаз, я брала участь в аранжуванні декількох народних пісень і колядок «Ой у полі верба», «Ой зійдемося роде», «Славен Єси». Аранжування були виконані в форматі оркестрово-балетної музики, для мене це був перший досвід, але дуже цікавий.
Чи була вже прем'єра мюзіклу?
Прем'єра планувалася в місті Мукачево, але нажаль її скасували чи перенесли, бо у військовий час складно зібрати людей. Квитків продалося не багато, тож поки цей мюзикл ніде не показували. Плани, наскільки я знаю, є, але я з театром працюю по договору авторського замовлення і відповідаю за свою частину роботи.
Де застав вас новий етап війни?
Новий етап війни застав мене вдома, під Києвом. За пару тижнів в мене було дуже важке відчуття, що насувається щось велике і дуже погане. Але не вірила, не могла прийняти це.
Я не хотіла виїжджати, але коли бойові дії були вже в 10 км від мого дому, наважилася. Ми з сином поїхали, а чоловік залишився. Пробули в евакуації до кінця квітня і повернулися додому як тільки це стало можливим.
Як війна вплинула на вашу творчість?
Зараз важко сказати, як саме війна вплинула на творчість. Пригальмувала точно. Внесла зміни в графік релізів - 100%. Я планувала випустити трек 25 лютого, замовила рекламу в соцмережах, у музичних блогерів. Хотілося щоб це було якось відзначено, бо в це закладена частинка душі. А 24 лютого це стало геть не актуально.
Але війна ніяк не вплинула на робочий процес, який також пов'язаний з написанням музики. В мене був актуальний контракт і, переїхавши в більш спокійне місце, я продовжила записувати. Моя студія подорожувала зі мною.
Окрім всього, я почала випускати на своєму каналі релакс і медитаційну музику, яку я пишу у вільний час і продаю на аудиостоках.
Чи змінилися ваші музичні уподобання?
Музичних уподобань в мене немає, для мене вся музика - це мистецтво, просто величезний колодязь, в якому можна черпати натхнення. Я не можу сказати, що я люблю рок і не слухаю попсу. Я слухаю. І попсу, і метал, і електроніку, і хаус, і хіп-хоп, і інді. Можна перелічувати нескінченно. Це професійне. Можна сказати, що музичні вподобання в мене змінюються кілька разів на день.
Як зараз проходить ваш звичайний день?
Мій режим не помінявся, хіба що спати стало трохи складно. Прокидаюся, йду на прогулянку з собакою, снідаю, сідаю працювати. 4-6 годин на день я пишу музику для клієнтів або для свого проекту. Також зараз прохожу декілька онлайн курсів - маркетинг і англійська, це те, без чого музиканту аж ніяк у сучасних реаліях. Ввечері роблю якісь домашні справи, приділяю час родині.
Які ваші творчі плани?
Планую продовжувати працювати над своїм проектом Urbanistic'sDream. Є два трека, які майже готові. Як мінімум ще один реліз до кінця року я хочу випустити. Також продовжую писати релакси і медитації - там є чіткий бізнес-план на монетизацію каналу, тож потрохи все рухається.
Що б ви побажали мешканцям Краматорська у цей складний час?
Мешканцям Краматорська, як і всім українцям, я хотіла би побажати берегти себе, бо життя в нас одне. Це величезне випробування, з яким ми маємо гідно впоратися, щоб відбудувати нове, краще життя для себе і своїх дітей.
