В яку країну б не евакуювалися українці, без медичних послуг жити не вийде. Рано чи пізно медична допомога буде потрібна. Яку медичну допомогу і як надають у Латвії, нашому виданню розповіла мешканка Краматорська Ірина.
- Коли ми з донькою приїхали до Латвії, нам у соціальній службі видали папірець з номерами всіх необхідних телефонів. Там були й номери швидкої допомоги, лікарень.
В принципі, первинка тут така ж сама, як і у нас. Тобто, у кожного мешканця є сімейний лікар, з яким підписано документ про обслуговування. І нам сказали, що ми також маємо право на сімейного лікаря.
Одразу ми не стали звертатися з цим питанням і вирішувати його. Вперше з медичною системою ми зіткнулися, коли захворіла донька. Коли в неї піднялася температура та почалася блювота. Звичайно, я стикалася з подільними ситуаціями вдома і знала, що треба робити. Тому стала давати ліки, що привезла з України. Але нічого не допомагало. Ставало гірше і я викликала швидку допомогу. Чекали недовго, менш чим за 10 хвилин вона приїхала. Лікар подивилася дитину і сказала нам збиратися до лікарні.
В місті, де ми мешкаємо, лікарня знаходиться майже за містом. Це велика будівля з декількох корпусів. Вона дуже сучасна, з великою кількістю ліфтів. І чудовим персоналом, як потім ми переконалися.
Вийшло так чуднувато. Я сказала лікарю, що ми не можемо взяти з собою постільне, простирадло та ін., бо воно все випрано і сушиться. Бо в дитини була блювота. А іншого в нас немає. Лікар так дивно подивилася на нас і запитала: «А вас що, не влаштує те, що там є?». Тобто в лікарню тут постільне своє брати непотрібно.
Дійсно, в лікарні нам надали все необхідне, і на ліжко дитини, і на моє. Моїй манюні навіть дали піжаму та красиву чашку, з птахом, як в мультику.
Одразу нам зробили всі необхідні аналізи. Буквально через годину вони вже були готові і нам призначили лікування. Лікар сказав, що кров у нормі то антибіотик поки не потрібен. Сказала, що інтеровірусна інфекція. Доньку капали кілька днів. Давали якісь ліки. Потім нас відпустили додому. Ніяких грошей ми не платили.
В період перебування у лікарні годували, як мене, так і малу, 2 рази на день. Хоча вона майже і не їла нічого. Можу сказати, що все було смачно. Їжу приносили до палати. У одноразовому посуду.
Також мене одразу попередили, що виходити з палати нам не можна. Якщо є питання, то можна натиснути на кнопку виклику медперсоналу. До вас прийдуть і допоможуть. Так і було.
Відношення до нас було гарним. Все було добре.
А от із лікарем первинної ланки нам не дуже пощастило. Я не хочу говорити про всіх, підкреслюю, що це так вийшло в нас. Можливо у інших було все добре.
Через деякий час дитина моя захворіла. І тут вже підвело горло. Була висока температура, горло, за моїми спостереженнями було красним. Я зателефонувала по номеру, що нам надавали, коли ми тільки приїхали. У реєстратурі нам відповіли, що, на жаль, ми не можемо заключити договір з сімейним лікарем, але можна звертатися так і просити, щоб вас прийняли. Або можна звертатися до чергових лікарів, які приймають у іншій лікарні. До чергових лікарів можна приходити без запису, нам сказали. Тільки приймають вони 3 рази на тиждень, у середу, п’ятницю та суботу.
Ми лікувалися самі, полоскали горло, приймали ліки від температури, бризкали горло спреєм. А у середу ми й пішли до лікаря. В реєстратурі нас одразу запитали, чи ми записувалися. Ми відповіли, що нам сказали приходити без запису. Подивившись наші документи, реєстратор сказала, що ладно, дитині можна. Ми піднялися на других поверх у вказаний кабінет. Поряд з ним не було нікого. Я заглянула до кабінету, мені сказали зачекати. Ми сіли на стільці та стали чекати. Потім до кабінету підійшла жінка. Через деякий час її забрала лікар. Ми продовжили сидіти. Жінка вийшла, але нічого не змінилося. Хочу сказати, що в лікарню ми пішли утрьох, разом із моєю матусею. Потім стиали підходити інші люди. А ми все сиділи. Коли в кабінеті лікаря нікого не було, моя мати вирішила запитати у лікаря, чи приймуть нас. Відкрила двері у кабінет, вибачилася і запитала. Лікар відреагувала обурено: «Ви хочете, щоб я вас прямо зараз прийняла?». Хоча мати запитала, приймуть нас взагалі чи ні, бо в малої температура і важко сидіти тут їй. Лікар тоді дозволила зайти до кабінету. Я пішла з малою. Мати залишилася в коридорі. І тут розпочалося цікаве. Лікар, поважна людина, освічена і таке інше, почала мені говорити неприємні речі. Так, вона заявила, що в мене дуже погана мати. Що вона (лікар) працює, а її відволікли. Що взагалі вони (лікарі) навіть збирали гроші на допомогу українцям, а ми он як віддячуємо… Дитину вона подивилася і висунула 2 версії: ангіна або може, навіть, стоматит. Приписала спрей, який за її словами, допомагає і при тому, і при тому. І ми пішли. Але осад залишився.
Підсумком візиту до цього лікаря стало те, що ми зателефонували лікарю з України, з Краматорська, яка поставила діагноз і призначила нам лікування. Дякуємо лікарям, що працюють у Центрі сімейної медицини №1.
Після цього ми заріклися ходити до чергового лікаря. І тепер я не знаю, що буду робити, якщо дитина захворіє. Можливо, будемо просити нас прийняти інших лікарів.
Хочу підкреслити, що це був перший випадок такого негативного ставлення до українців з боку представників місцевої медицини. Можливо, тут не можна навіть запитувати щось у лікарів, ми не знаємо. Але ображати людей також не треба, тим більше тих, хто поїхав від війни, щоб врятуватися, а не тому, що так хотілося.
Також цікава історія була в моєї матусі з стоматологією. Так, знадобилося їй полікувати зуб. Ми зателефонували до муніципальної лікарні, сказали, що ми біженці, матір записали до лікаря через тиждень. До речі, попередили одразу, що якщо потрібно буде зуб видалити, то зробити це не зможуть. Бо лікарі у відпустках і нікому видаляти.
Але полікувати там зуб не вийшло, бо лікар сказала, що вони використовують тільки лідокаїн при знеболюванні. А матері він не підходить. За візит з матері взяли 10 євро.
Ми стали шукати інші варіанти. В інтернеті знайшли приватні стоматкабінети. Але у всіх запис був вже на жовтень-листопад. І це при тому, що в місті мешкає приблизно 60 тисяч людей. Я диву далася, як наші лікарі, при населенні міста 200 тисяч, встигали лікувати зуби всім, хто цього потребував. Потім ми вирішили пошукати варіанти в інших містах. І знайшли варіант у Ризі, через 2 тижні. Там була невеличка приватна лікарня. Матір прийняли, зуб полагодили. Коштувало це 80 євро.
Взагалі, з розповідей місцевих мешканців ми дізналися, що профілактичний огляд зубів можуть призначити й через півроку. А на лікування, якщо воно не термінове, люди чекають по декілька місяців.
До речі, стоматологічні послуги для дітей до 18 років безкоштовні. А для дорослих платні. Також для українців, як і для місцевих мешканців, безоплатно надаються послуги, які держава оплачує.
Ще спільне з нашою медициною те, що в Латвії також до багатьох лікарів вузького профілю можна потрапити без направлення від сімейного лікаря. Тут це гінеколог, окуліст, педіатр, дитячий хірург, нарколог, дерматовенеролог, ендокринолог, онколог, онколог-хіміотерапевт, психіатр, інфекціоніст.
Є і такий цікавий момент, про який ми дізналися нещодавно. Виявляється, якщо ти викликаєш швидку, але виклик не екстрений і немає прямої загрози життю пацієнта, то швидка може приїхати, але за це потрібно буде заплатити. І коштувати це може від 70 євро. Про це попередить диспетчер. І якщо ви відмовитися платити, то швидка не приїде.
Хочеться сказати про ліки та аптеки. Більшість препаратів тут відпускають за рецептом. Але є аптекарі, які йдуть назустріч українцям і можуть продати деякі ліки без рецепту. За це їм велике спасибі. А взагалі, я раджу тим, хто буде сюди евакуюватися, мати з собою певний запас ліків, хоча б на перший час.
Важливо
За цими номерами телефону українці можуть дізнатися все, що їх цікавить, про медичну систему країни і послуги для українців:
+371-8000-1234,
+371-6704-5005 (для дзвінків із закордонних номерів).
Номери телефонів, за якими можна викликати швидку допомогу: 112 та 113.
