Вже місяць, як родина Світлани та Сергія Кравченко втретє стали батьками. Їх родина, в якій двоє своїх дітей, надала прихисток маленькому хлопчику Миколці, від якого відмовилася матір.

«Сьогодні місяць як змінилося наше життя!

Війна - це погано, це страшно, це жах. Але саме під час війни в нашій родині відбулися чудодійні зміни. Чи лелеки не захотіли нести в теплі краї, чи багатий врожай капусти на полях подарував нам Миколку.

За цей місяць ми згадали, як це - бути молодими батьками (окрема подяка Вероніці - таку няньку ще треба пошукати). Ми пригадали, як це - спати по черзі, пригадали, як це - відчувати по диханню, скільки у нас є вільних хвилин... Ми навчилися працювати, пританцьовуючи і приспівуючи (добре, що працюємо онлайн). Дякую моїм учням, які слухають іноді співи Миколи на уроках (а є ті, хто ще й підспівує).

Дякую керівникам, які дозволяють працювати не завжди по графіку. Та ми стараємося виконувати все своє навантаження!

Велика вдячність всім знайомим і незнайомим за підтримку, допомогу і просто теплі слова. Завдяки вам у дитини є все, що потрібно для щастя в цьому віці та навіть трішки більше!

Дякую Богові за те, що в нашому житті є такі прекрасні люди! І ще подяка вчителям КУГ - дитина обожнює уроки української мови!», - написала Світлана на своїй сторінці у Фейсбуці.

Не кожен, скажемо відверто, наважиться на такий крок. Крок, який викликає гордість за мешканців Донеччини, за краматорців.

Ми попросили сім’ю Кравченко розповісти свою історію. І дуже дякуємо, що не відмовили. Адже, можливо, цей приклад допоможе комусь прийняти непросте рішення на користь усиновлення дитини.

Світлана та Сергій Кравченко:

• Замислились ми про добре, коли спали вдома у коридорі. Війна, діти залишаються без батьків, шок для них та розтоптане життя.

Вирішили ми всиновити (удочерити) дитину, якщо буде така можливість, у віці від 5 до 10 років.

А тут приїхали до Черкаської області й на очі впало – «Тимчасовий прихисток для дитини». Зареєструвалися у Телеграм чат-боті, тривалий час була тиша. А через місяц-півтора нам зателефонували з міста Золотоноша та запропонували пройти навчання. Ми його пройшли. Надалі, хто все ж таки вирішив прийняти дитину від 0 до 18 років у сім’ю (там є різні варіанти – усиновлення, опіка, тимчасовий прихисток та ін.), той мав подавати заяву та навчатися далі.

Ми якось загальмували. А тут нам дзвінок! Кажуть, що приїдуть і подивляться умови проживання. Комісію не дуже вразили наші умови проживання. І вони поїхали від нас. А це обов’язкова умова – умови проживання повинні бути вище за середні. І ми подумали, що все, ми не підходимо по житлу. І розслабилися.

Пройшло ще небагато часу, десь місяць і нам знову зателефонували: «А хочете...». «Так, хочемо».

Призначили нам день, і ми поїхали знайомитися. Дитина – хлопчик, він народився 10 серпня. Був кинутий недолугою мамою через те, що народився з проблемами - трахея зрослася зі стравоходом. І з горла в стравохід не було проходу. Золотоніські лікарі поставили хрест на дитині, матуся відмовилася одразу…

Малюка відвезли до Черкаської обласної лікарні, де й зробили операцію. Сьогодні це здоровий хлопчик. Забрали на тимчасовий прихисток, подивимося, що далі буде…

«Східний проєкт» бажає родині Кравченко щастя та злагоди. А Миколці – рости здоровим та розумним на радість батькам!

Проект реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки у рамках Transition Promotion Program.