З Краматорська після початку військових дій виїхала більша частина населення. Багато людей поїхало у більш небезпечні регіони країни, багато виїхало за кордон.

Як живеться в євакуації  у Львові «Восточному проекту» розповіла краматорчанка Галина. Вона створила казкового персонажа Єльфа та розповідає через нього у соцмережах про те,що в неї на душі.

• Як і коли ви вирішили евакуюватися? Складно давалося таке рішення?

• Моя доросла донька виїхала з Краматорська ще в лютому, в перші дні вторгнення. Вона працює в ІТ секторі та має можливість дистанційної роботи. Вона мене постійно намагалась переконати виїжджати. Але перший день вторгнення показав, що нема в Україні жодного безпечного місця. А їхати до того ж Львова доведеться фактично вздовж лінії фронту. Насправді я від 24 лютого замислювалась про евакуацію, зважувала ризики перебування в місті. Навіть думала, що про всяк випадок треба зібрати речі. Потім побачила, як жорстоко руйнують Харків та Маріуполь... Почастішали обстріли Краматорська. Безкінечні повітряні тривоги... Потім одразу кілька воєнних експертів стали говорити, що через тиждень-два почнеться наступ на Слов'янськ. І в один момент я для себе вирішила: треба їхати. Я одразу написала про це доньці, повідомила сестру-краматорчанку. Сестра сказала, що вона теж поїде. Доньчин друг якраз їхав машиною, але я не встигала зібрати речі, до того ж вдвох з сестрою ми б не вмістились. Тому я вибрала евакуаційний потяг. Виїхали ми, здається, на третій день. Якби я не сказала вголос про своє рішення, то, мабуть, зволікала б ще кілька днів.

• Чому саме Львів?

• Власне, я хотіла їхати в Польщу. Бо там немає повітряних тривог, я трохи знаю польську мову, у Польщі допомагають біженцям, нібито дають безкоштовне житло. Тому ми поїхали потягом до Львова, щоб зі Львова вирушати далі. Але не мали чіткого плану, думали розібратися на місці. Заночували у племінника, наступного дня трохи приходили до тями. Потім у волонтерів на залізничному вокзалі дізнались можливості виїзду в різні країни: Польщу, Іспанію, Словакію. Але через мої сумніви, нерішучість, боязкість ми так і наважились на виїзд за кордон. Шукали житло у Львові, але племінник сказав: "Якщо не їдете до Польщі, залишайтесь у нас". Треба додати, що нам пощастило: ми виїхали третього квітня, а восьмого краматорський вокзал обстріляли ракетами, більше потяги з Краматорська не ходили. Наш потяг був у дорозі більше доби. У вагоні був кип'яток. У Рівненській області ми десь пів години стояли на вокзалі, у вагон зайшли волонтери, швидко пройшли по вагону, роздаючи пиріжки, бутерброди та воду у півлітрових пляшках. У Львові на вокзалі нас також зустріли волонтери, вони розвозили людей до райадміністрацій, а там вже розподіляли в місця, де можна прожити кілька днів. Нас волонтери довезли за адресою до родичів (вже була комендантська година).

• По собі знаю, що важко вирішити, які речі брати з собою. Бо їх потрібно брати небагато, а для тебе все важливе…

• Перед евакуацієй я прочитала рекомендації щодо багажа. Рекомендували брати їжу та воду з розрахунку на дві доби (я взяла менше). Бажано брати одну сумку, а якщо більше, то бути готовими до того, що "зайву" торбу доведеться залишити на вокзалі. В мене було дві сумки, а ще пакет з їжею та черевиками. Що було в моїх сумках? Документи, трохи одягу, багато старих паперових фотографій, кілька в'язаних їграшок (в тому числі недов'язаних), блокноти з в'язальними схемами... Багато нібито зайвих непотрібни х речей. Є також речі, які я не взяла і тепер дуже жалкую. Лялька, яку мені в дитинстві подарували бабуся з дідусем; чашка, що подарували мамі на весілля; екосумка, що я розписувала на майстер класі...

• Яке відношення до переселенців? Є співчуття, допомога?

• У Львові зараз дуже багато переселенців. Якось ми зустріли вчительку з Волновахи, яка нам показувала дорогу. Розмовляли з жінкою з Миколаєва. В бомбосховищі, або в укритті, як тут кажуть, я зустріла краматорчанку. На вулицях, в магазинах часто чути російську мову. Я говорю переважно українською, але іноді російською. Продавці, перехожі на вулицях, держслужбовці, волонтери цілком нормально реагують на російську мову. Якщо дізнаються, що я з Донецької області, співчувають, якось підбадьорюють.

• Чи оформляли ви ВПО? 

• Я оформила статус ВПО. Вже отримала "переселенчеські" за три місяці, але першої виплати довелось чекати відносно довго. Ще подала заявку на отримання допомоги від ООН, 2220 гривень в місяць, протягом трьох имісяців. Іноді виплачують всю суму одразу, 6660 гривень, іноді розподіляють на два-три рази. Але ця виплата мені ще не надійшла, обіцяють до кінця червня. З довідкою ВПО можна звернутись у центр гуманітарної допомоги, де можна підібрати якийсь одяг - переважно "беушний", але у нормальному стані, взуття, дитячі іграшки. Також там видають продуктові набори, але вони не завжди є. Ми отримали один раз продукти - їх термін придатності закінчувався через два-три дні. Але хоч щось. Мені, чесно кажучи, трохи ніяково звертатись по допомогу (маю на увазі продукти), бо є багато людей, у яких гірше становище - наприклад, переселенці з дітьми, а також ті, хто оплачує житло. Я зверталась у центр допомоги при райадміністрації, але є також центри, не прив'язані до місця проживання.

• Чим ви займаєтесь в євакуації?

• Роботи в мене зараз нема, тож багато вільного часу. Гуляю по місту, багато хожу пішки, безкінечно читаю новини... Трохи в'яжу, вишиваю. Сестра долучилась до волонтерів, що плетуть захисні сітки для військових.

• Чим вас вразило місто?

• У Львові раніше була кілька годин проїздом, восени 2011-го. Тоді місто готувалось до ЄВРО-2012, центральні вулиці були перекопані, трамваї не ходили. Львів - дуже красиве місто, з давньою історією, красивою архітектурою. А ще воно дуже зелене. Багато магнолій з білими, лимонними, рожевими квітами. Багато бузку, самих різноманітних кольорів. Є каштани з рожевими квітами, ніколи таких не бачила. Зараз квітнуть троянди - вони дуже високі, різних кольорів. У Львові багато будують. Будівельні крани по всьому місту. Ще мені подобаються львівські газони - на них, окрім трави, ростуть всілякі квіточки. Є багато деталей, які вражають. Наприклад, на територію церкви може заїхати дитина на велосипеді, щоб там покататися. Не уявляю такого у Краматорську. Якщо ти покупаєш у маленькій вуличній кав'ярні, тобі обов'язкого побажають гарного дня і запросять прийти знову. Входячи у магазин, всі здороваються.

• Як прийшла ідея через казкового персонажа Єльфа розповідати те, що у вас на душі.

• Коли я в Краматорську під час повітряних тривог, сидячи на підлозі у коридорі, дов'язувала ельфа, я зрозуміла, що цей ельф з сумкою через плече - це такий чудовий образ. Це кожен з нас, який склав у свою торбу самі необхідні речі, пам'ятаючи при цьому, що ти маєш це нести власноруч. І потім з цією торбою ти йдешь, не знаючи, куди тебе приведе цей шлях і що на тебе чекає завтра. І я зрозуміла, що саме цю іграшку я не зможу залишити. Вже у Львові цей ельф отримав власний голос - але він на сторінках Інстаграму розповідає про мене (і замість мене) те, що мені важко сказати від власного імені. Але я вирішила, що ельф має говорити двома мовами: російською для тих декількох росіян, що підписані на мою сторінку. І це виходить довго: пишу українською, потім російською. А ще, коли пишу, бажано, щоб не дивились через плече. Тому багато чого залишається проговореним від його імені, але так і не записаним. Ельф часто ходить містом разом зі мною. Зараз також він поруч.

• Що найважче в евакуації? І чи рекомендуєте ви виїжджати людям, адже багато цього не роблять, бо в них немає грошей. І вони не уявляють, як будуть жити у чужому місті.

• Зараз я хожу пішки. Вчусь потроху користуватись гугл-картами. Перші дні у Львові їздила трамваєм, проїзд коштує 10 грн. Для студентів дешевше. Львів чудове місто, але хочу додому, ДУЖЕ хочу додому. В нинішній ситуації найбільш важке це невизначеність. Ти нічого не можеш планувати. Ти не знаєш, коли можна буде повернутися додому. А чи буде куди повертатись, ці вціліє твій дім, твоє місто? І все ж таки, не зважаючи на ту несамовиту тугу за домом, яка огортає, я б радила всім, хто залишилися в місті, виїжджати. Зараз страшні вуличні бої у Сєвєродонецьку. Мешканці, які не хотіли виїжджати з міста, тепер вже хочуть виїхати, але нема можливості. Це може статися з Краматорськом. І наостанок. У Львові дорога аренда житла, але є місця масового проживання, куди вас поселять безкоштовно. У вас там не буде власної кімнати, але буде дах над головою, а головне - ви будете живі. Життя кожного українця - найбільша цінність. Збережіть хоча б своє.